Тритомні мемуари Володимира Винниченка "Відродження нації" вважаються найціннішим джерелом про події української революції 1917-1919 років. Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів на території України періоду збройної боротьби за владу.
Він очолив перший український уряд, створений в 1917-му Центральною Радою, і був головним автором усіх декларацій, універсалів і законодавчих актів Української Народної Республіки (УНР). Винниченко також очолював директорію УНР, що прийшла на зміну гетьманату Павла Скоропадського. Навіть емігрувавши в 1919 році й так і не повернувшись в Україну, Винниченко ще довго шукав способи, як впливати на те, що відбувається в країні.
З приходом радянської влади на Україну Винниченка було оголошено «ворогом народу» і поставлено поза законом. На довгі десятиліття ім’я письменника в СРСР було викреслене з літератури, книги його знищувалися. Ворогом він справді був — для того режиму, який установили на його батьківщині більшовики.
Втім, сам він нерідко називав справою свого життя літературу, а не політику. Винниченку, який творив у стилі психологічного реалізму, майстерно вдавалися не лише малі жанри — оповідання та новели, а й повісті, драми. Найвідоміша з його п'єс, "Чорна Пантера і Білий Медвідь", була екранізована в Німеччині ще за життя письменника, а також поставлена на театральній сцені його великим сучасником — режисером Лесем Курбасом.
Помер Володимир Винниченко в 1951 році на півдні Франції, залишивши безцінний архів рукописів і документів, що нині зберігається в Канаді.
